:: Головна :: :: Пошта :: :: Пошук :: :: Оголошення :: :: Форум ::
Меню
Головна
>>> Про проект
>>> ТЕМА ДНЯ
>>> БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ:
>>> УКРАЇНІСТИКА за КОРДОНОМ
>>> УКРАЇНОМОВНІ ТВОРИ:
>>> КОРИСНІ РЕСУРСИ
>>> СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА
>>> З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ:
>>> ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ
>>> ИГРОМАНИ. Дискусійний клуб
ФАЙЛИ
Контакт
Виртуальный секретарь "Мои научные новости"
Жизнь - это бесконечная череда мгновений
Мой дом
"Бібліофан" Дискусійний клуб
"Бібліотекарі усіх країн - об'єднуйтесь!
Who's Online
Зараз на сайті:
Гостей - 99
Популярні

Вітаємо Вас на Бібліотечному інформаційно-освітньому порталі 

Презентація сайтів бібліотек
Ильичевская детская библиотека. Одесская обл.

     Сайт http://illi-det-biblioteka.blogspot.com/ предлагает страницы: Страница-приветствие; Главная страница; Пункт Доступу Громадян до офіційної інформації; Наши выставки; Полезные ссылки; Посмотрим видео?

Що нового у бібліотеках країни:

Якщо Ви хочете дізнатися про щоденну роботу бібліотеки - Вам сюди!

Симоненко В. - поет, народжений з любові. Літературний портрет

Василь Симоненко - поет, народжений з любові: Літературний портрет

   Серед славної групи молодих українських поетів-шістдесятників Василь Симоненко відзначався надзвичайною громадською мужністю, безкомпромісністю й патріотизмом. Він тільки починав свою літературну творчість і не встиг повністю виявити свої великі поетичні здібності. Але й те, що він залишив нам, увійшло в золотий фонд нашої літератури, а ім'я Василя Симоненка стало символом нездоланного борця за волю України.
     Василь Андрійович Симоненко народився на другий день Різдвяних свят - 8 січня 1933 року в глухому поселенні Биївці Лубенського району на Полтавщині  в  сім'ї колгоспників. Ріс без батька. Його замінив хлопцеві дід Федір Трохимович Щербань, перший його друг і наставник, за визнанням матері поета. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, було видання матерів, які божеволіли від горя над фронтовими похоронками.
     У старші класи Василь ходив за 9 кілометрів від рідної домівки, в десятирічку села Тарандинці, яку закінчив із золотою медаллю, і поступив на факультет журналістики Київського університету. Одержавши через п'ять років диплом "літописця сучасності", працював у редакціях газет "Молодь Черкащини", "Черкаська правда", "Робітнича газета". Проте, змістом його життя була тільки поезія.
     По-юначому, повіривши після XX з'їзду КПРС в торжество правди, свободи й демократії, він на повні груди вдихнув озон хрущовської "відлиги" і не ввійшов, а вітром-вітровінням увірвався у затхлу царину тодішнього красного письменництва. Вже перші його поезії, що бухнули на шпальти періодики, засвідчили: в українській літературі з'явився самобутній і зрілий майстер.
     Як справедливо зазначила народжена хрущовською "відлигою" критика, Симоненко вразив читача осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною високістю і молодечим завзяттям. Уже перша збірка його поезії "Тиша і грім" (1962; прижиттєва єдина збірка) стала яскравим явищем не лише в тодішній літературі, а й у суспільному житті України.
     Такий творчий старт легко міг заморочити молодого поета, збити його на соцреалістичні манівці, як це сталося з багатьма його ровесниками-вірнописцями. Малообдаровані від природи, але жадібні до слави і грошей, вони наввипередки пробивалися у "вірні підручні партії" аби долізти до номенклатурного корита.
     Симоненка нітрохи не манила вся ця мішура. Не з службового обов'язку, а за велінням серця, Василеві боліли рани рідного народу, його злиденність, безправ'я, загроза національного виродження. Саме оприлюдненню цих пекучих проблем він присвятив своє талановите перо, що, звичайно, не могло сподобатися партноменклатурі.
     Глибока синівська любов до рідної матері-України - це основна тема поезії Симоненка. Все своє життя присвячує поет рідній Україні. (Звучить вірш "Україні"). Свою самовіддану любов до України з великою поетичною силою поет висловив у поезії, що починається словами: "Задивлюсь у твої зіниці". Ця поезія найбільше потерпіла від цензорів, які викреслили такі строфи:
     Ради тебе перли в душі сію
     Ради тебе мислю і творю
     Хай мовчать Америки й Росії,
     Коли я з тобою говорю,
     Україно, ти моя молитва,
     Ти моя розпука вікова...
     Гримить над світом люта битва
     За твоє життя, твої права
     А в прикінцевих рядках:
     Я проллюся крапелькою крові
     На твоє священне знамено, -
     Слово "священне" виправили на слово "червоне". Мандруючи   кореспондентом по Полтавщині, Симоненко бачив справжнє життя селян-колгоспників, тяжке безрадісне життя баби Орисі, тітки Варки, колгоспного конюха Федора Кравчука, нещасного дядьки, що з голоду змушений був "красти на полі свій урожай". З надзвичайною силою свого гнівного поетичного слова Симоненко картає справжніх злодіїв панів-визискувачів:
     Тільки ж в грудях клекоче гроза:
     ... Де вони, ті - відгодовані, сірі,
     Недорікуваті демагоги і брехуни,
     Що в'язи скрутили дядьковій вірі
     Пробиваючись в крісла й чини?
     Їх би за грати, їх би до суду,
     Їх би до карцеру за розбій.
     Вороги України - московські імперіалісти хочуть не тільки економічно поневолити український народ, вони хочуть знищити українську мову, українську націю. А тому поет закликав до збройної боротьби з поневолювачами. У одній із найбільшій своїй поезії "Курдському братові" Симоненко закликає до збройної боротьби з поневолювачами:
     Веди із ними кулями розмову,
     Вони прийшли не тільки за добром;
     Прийшли забрати ім'я твоє й мову,
     Пустити твого сина байстрюком.
     "Курдському братові", написаний як відгук на повстання проти іранського шаха (наша країна тоді надала притулок тисячам курдських біженців), сповнений гніву й ненависті проти такого огидного явища, як шовінізм (проповідь національної виключності одних і цькування інших націй), що "віроломство заручив з ганьбою" і "вчинить все, аби скорився ти":
     Не заколисуй ненависті силу,
     Тоді привітність візьмеш за девіз,
     Коли впаде в роззявлену могилу
     Останній на планеті шовініст.
     Викладач технікуму під Тернополем Микола Коц переробив цей вірш Симоненка, замінивши слово "курд" на слово "Українець". У такому переробленому вигляді Микола Коц розповсюдив 70 примірників вірша. Весною 1968 р. його засудили за це на 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму. На суді Микола Коц не покаявся і не визнав себе винним.
     На творчу манеру В.Симоненка справив могутній вплив геніальний автор "Кобзаря". Це можна пояснити ставленням до Шевченка як до найвищого авторитету і в житті, і в літературі. Ось хоча б написаний ще в двадцять років вірш "Толока" в якому поет оцінює тогочасне становище у вітчизняній літературі:
     Біля керма - запроданці, карати
     Дрижать від страху в немочі сліпій...
     Коли б оцю толоку розорати
     Шевченко міг би вирости на ній!
     Масштабніше окреслена постать Шевченка, хранителя національної духовності, у вірші "Прирученим патріотам":
     Хоч раз почуйте, грамотні руїни,
     Нікчемні слуги чорного добра,
     Як, обіпершись вітрові на спину,
     Кричить Тарасова гора;
     - Нема на світі України,
     Немає другого Дніпра!...
     Зближувало обох поетів також загострене почуття власної гідності, честі, неприйняття несправедливості.
     Неабияку роль відіграла повна схожість епох, у які довелося творити обом митцям: і в шевченківські, і в симоненківські часи метрополія послідовно проводила політику повного національного знищення та соціального визиску українського народу. Пригадаймо Кобзареві рядки: "Латану свитину з каліки знімають...", "Село неначе погоріло" і Симоненкові "47 рік":
     І дови плакали, кричали діти "папи",
     А на сніданок жолуді одні,
     І в гарбах пнулися скелети - шкапи
     Худі, немов колгоспні трудодні.
     Напровесні 1960 року в Києві був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з'явилася організація, яка ставила своєю метою об'єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для будови оновленої України. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте, разом з Аллою Горською й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брасевським, він став душею і окрасою цього Клубу, охоче роз'їжджав по Україні, як загальновизнаний поет, брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою і сільською молоддю, прагнув пробудити у душах ровесників національну свідомість і жагу до національного відродження.
     Проте, просвітницька діяльність не задовольнила Василя. Від природи людина діла, він прагнув конкретних, зримих результатів. Такими результатами, які б унеможливили в майбутньому реставрацію сталінщини на рідній землі. Скоро в Клубі творчої молоді для Василя знайшлося діло для душі. Він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкваведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань сталінського терору. Разом з Аллою Горською вони обходили десятки прикиївських сіл, де за свідченнями селян, більшовицькі кати ховали сліди своїх мерзенних злочинів. Саме за участю Симоненка, на основі незаперечних речових доказів для людства, були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському і Васильківському кладовищах, у хащах Бикинівського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні Меморіали. Звичайно, Київська міськрада брутально зігнорувала заклик поета до морального очищення перед убієнними. Проте, цей вчинок Василя Симоненка слід вважати високим громадським  подвигом,  а  водночас  -  власноручним смертельним вироком. Бо відтоді талановитий майстер слова опинився "в сфері особливого зацікавлення відповідних державних органів". Йому дедалі чутніше вчувається лихослівне потріскування грядущих суспільних "морозів".
     За межу життя Василь Симоненко відійшов 14 грудня 1963 р.
     Смерть двадцятивосьмирічного лицаря української поезії уже майже чотири десятиліття оповита ядучим туманом загадок, легенд, міщанських пліток. Ні, в правильності висновків патологоанатомів ніхто не сумнівається, а от що передувало тим висновкам?...
     Не тільки в пору князювання "товариша" Щербицького в Україні, а, навіть, в роки горбачовської "перебудови" на цю тему було накладено найсуворіше табу. А суть ретельно охоронюваного секрету полягала в тому, що Василя Симоненка по звірячому "обробили", а точніше - прибили охоронці громадського порядку в міліцейських мундирах.
     Сталося це влітку 1962 року. На залізничному вокзалі в Черкасах, між буфетницею тамтешнього ресторану і Симоненком виникла щонайбанальніша суперечка:  за кільканадцять хвилин до обідньої перерви самоправна господиня прилавка відмовилась продати Василеві коробку цигарок. Той, звичайно, обурився. На шум-гам нагодилося двоє чергових міліціонерів і, ясна річ, зажадала в Симоненка документи. Не передбачаючи нічого лихого, Василь пред'явив редакційне посвідчення. Якби на місці Симоненка опинився будь-хто з черкащан, конфлікт на цьому, напевне б, вичерпався. Але охоронці порядку, побачивши перед собою відомого поета, раптом немов показилися. Замість того, щоб допомогти йому залагодити перепалку з буфетницею і побажати щасливої путі-дороги, як це належало б нормальним людям, вони безцеремонне скрутили Василеві руки і на очах у здивованого натовпу потягли силоміць до вокзальної кімнати міліції. І ця наруга була вчинена над автором популярної книжки "Тиша і грім" зовсім не випадково.
     Уже нікому і ніколи не встановити, яка "душевна" розмова відбулася в них із Симоненком, але факт залишається фактом. Тієї лиховісної ночі Василь невідомо чому опинився у камері затриманих лінійного відділення міліції, аж у містечку Сміла, що за 30 кілометрів від обласного центру.
     Передчасна смерть поета позбавила Василя невідворотної неминучості пройти через голгофу мордовських тюрем, таємних психушок, як це випало багатьом його ровесникам-шестидесятникам. А в тому, що репресії готували на Василя, немає ані найменшого сумніву. Бо ще за життя поета сусловська цензура поставила нездоланні рогатки кожному його творові на шляху до читача, А після панахиди, коли ще й земля не запала на могилі Симоненка, ім'я Симоненка стало швидко обростати підлими плітками, злісними наклепами. З усього було видно: поет Симоненко, навіть мертвий, був страшний і ненависний денаціоналізованій брежнєвській партократії,
     Найкращий представник української молоді, мужній, юний Василь Симоненко своїм життям, своєю безкомпромісною поведінкою, своєю самовідданою любов'ю до рідного українського народу дає добрий приклад українській молоді, що живе в Україні і поза її межами, як треба любити Україну і її народ. Наша молодь слідом за своїм найкращим представником юним Василем може висловити свої почуття любові до рідного краю його незабутніми словами:
     Земле рідна! Мозок мій світліє,
     І душа ніжнішою стає,
     Як твої сподіванки і мрії
     У життя вриваються моє.
     Я живу тобою і для тебе,
     Вийшов з тебе, в тебе перейду,
     Під твоїм високочолим небом
     Гартував я душу молоду.
     Україно, ти моя молитва,
     Ти моя розпука вікова...
     Громотить над світлом люта битва
     За твоє життя, твої права.
     Хай палають хмари бурякові,
     Хай сичать образи - все одно
     Я проллюся крапелькою крові
     На твоє священне знамено.
    
     Тростянецька ЦБС
     Зб. сценаріїв /Сум. ОУНБ.-Суми.-2002.

< Попередня   Наступна >
Головна | >>> Про проект | >>> ТЕМА ДНЯ | >>> БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ: | >>> УКРАЇНІСТИКА за КОРДОНОМ | >>> УКРАЇНОМОВНІ ТВОРИ: | >>> КОРИСНІ РЕСУРСИ | >>> СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА | >>> З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ: | >>> ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ | >>> ИГРОМАНИ. Дискусійний клуб | ФАЙЛИ | Контакт |
Підпишіться на новини!
 
ЗНАЙОМТЕСЬ:
 
 
©Copyright 2005-2007 Бібліотечний інформаційно-освітній портал
Використання інформації з рекламних та інших матеріалів цього сайту для передруку, внесення в бази даних для подальшого комерційного використання, розміщення матеріалів в ЗМІ та мережі інтернет можливе лише за умови розміщення прямого посилання на сайт http://www.librportal.org.ua

:: up::

bigmir)net TOP 100