:: Головна :: :: Пошта :: :: Пошук :: :: Оголошення :: :: Форум ::
Меню
Головна
>>> Про проект
>>> ТЕМА ДНЯ
>>> БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ:
>>> УКРАЇНІСТИКА за КОРДОНОМ
>>> УКРАЇНОМОВНІ ТВОРИ:
>>> КОРИСНІ РЕСУРСИ
>>> СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА
>>> З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ:
>>> ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ
>>> ИГРОМАНИ. Дискусійний клуб
ФАЙЛИ
Контакт
Виртуальный секретарь "Мои научные новости"
Жизнь - это бесконечная череда мгновений
Мой дом
"Бібліофан" Дискусійний клуб
"Бібліотекарі усіх країн - об'єднуйтесь!
Who's Online
Зараз на сайті:
Гостей - 101
Популярні

Вітаємо Вас на Бібліотечному інформаційно-освітньому порталі 

Презентація сайтів бібліотек
Львівська Центральна Бібліотека Отців Василіян

      Сайт   http://biblonufriya.lviv.ua/ пропонує розділи: Новини і Події; Нові надходження; Оцифровані книги; Фотогалерея; Книги: Новітня література;Архівна література; Періодика; Періодика архівна; Історія бібліотеки; Правила користування; Запитай у бібліотекаря; Графік роботи; Друзі та партнери; Фонд обміну
 

Що нового у бібліотеках країни:

Якщо Ви хочете дізнатися про щоденну роботу бібліотеки - Вам сюди!

Шевченко Т.Г. Хоткевич Г. про Шевченка.
Рейтинг: / 22
ГіршаКраща 
Творчество библиотекарей - Літературно-мистецькі заходи

 Здається, Гнат Хоткевич був чи не першим літературознавцем, у якого біографія Тараса Григоровича Шевченка викликала деякі сумніви.

 Гнат Хоткевич написав декілька книжок про історичні постаті і зібрався написати роман про Т.Г.Шевченка, деякі твори якого поклав на музику. Відомо, що роман був задуманий у чотирьох частинах: "Тарасик", "Тарас", "Тарас Григорович" і "Шевченко". Скорочений варіант двох частин епопеї був, нібито, надрукований як повість "Тарас Шевченко", але я її поки що не знайшов.

 Працюючи над твором, Г.Хоткевич перечитав чимало книжок присвячених Шевченку, провів пошукову роботу в архівах. Деякі свої роздуми він виклав у статтях. Всі його напрацювання зникли під час арешту, але 4 статті все ж збереглися в будинку письменника в с. Високому на Харківщині.

У червні 1941 року дружина письменника Платоніда Володимирівна передала їх до архіву Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка.

 І лише у 1999 р. коштом Галини Хоткевич, його доньки, статті були видані у видавництві "Літопис" невеличкою книжечкою без вихідних даних і вказівки на тираж. Майже "підпільне видання"! Воно й не дивно, якщо згадати ажіотаж, викликаний публікаціями О.Бузини та А.Каревіна (вебліографія у кінці), які спробували поглянути на постать Великого Кобзаря без фанатизму.  Ці обставини змушують мене вважати, що до широкого загалу це видання не потрапило, а отже не зайвим буде запропонувати їм його у електронному вигляді. Отже читайте, цікаво.

 Ніколаєнко К.

     Хоткевич Г. Про Шевченка: З архівних джерел /Упоряд.: А.Болабольчнко, С.Гальченко.-К.: Вид-во «Літопис», 1999.-80 с.
    
     ЗМІСТ
     Чи був Шевченко у Варшаві?.......................................................5
     Рустем чи Лампі?.........................................................................24
     Фантастичні дати..........................................................................48
     Дати деяких листів.......................................................................67
  
     ЧИ БУВ ШЕВЧЕНКО У ВАРШАВІ?

     Досі такого питання не ставилося, бо не піддавалися під сумнів вістки, що Шевченко у Варшаві дійсно був. Маючи деякі нові дані, дозволяю собі поставити це під сумнів. Але не вважаю його за рішене й розглядаю як дискусійне. При даній наявності документів можна твердити, що Шевченко у Варшаві не був, але ми ще не вичерпали всього, що можна знайти про Шевченка. Отже, кожен день нам може приносити новини.

     Важливість цього питання для біографів безсумнівна, бо то цілий етап життя поетового, і етап неабиякий.

     Шевченко, якщо припустити, що був у Варшаві, мусів бути там саме під час польської революції. Тож неможливо, щоб майже сімнадцятирічний хлопець просидів усю революцію десь на горищі; очевидно, він мав бути на вулиці, чинно вмішуватися в події, бо все ж революцію листопадову створила не купка офіцерів, а ремісники, які вийшли на вулицю, облягли й здобули арсенал. Серед них Шевченко чув би себе своїм і, певне, пішов би разом з іншими на мури.

     Це мусило би дати Шевченку певну революційну зарядку, це мусило б лишити в його свідомості і в пам'яті вічний і незатертий слід. Це була б найважніша подія в його житті, найбільша подія, яку він бачив наочно, — цього б уже не можна було викреслити із усієї його суті. Величезне місто, обняте полум'ям, незлічимі товпи народу на вулицях, постріли, кара над ворогами народу, тут же, на бруку, на очах у всіх, паради революцій++них військ, гострість насолоди участю в політичному життю, що одкривалося тепер для мас хоч би й в тому, тричі нужденному вигляді — якщо це було в дійсності, то не могло не приголомшити селянського хлопця, який про народний рух чув лише з уст свого діда Івана, як то він, дід, брав Умань колись.

     І от перше, що впадає у вічі, це факт, що Шевченко ніде, ніколи і ніяк не згадує про Варшаву з її революцією.

     Це знаменно. Вже одне це мусить наводити на думки. У творах Шевченка є згадки про Вільно ("у Вільні, городі преславнім"), про Варшаву ж ніде ні єдиного слова. Ні безпосередньо, ні посередньо як відгук дізнаних колосальних вражень. Про Гусову реформацію пише, а про польську революцію — ні.

     В автобіографії" - опис події 6 грудня 1829 р. (коли ото пан звелів "випороти" Шевченка різками) у Вільні - і зараз же фраза: "в 1832 г. мне исполнилось 18 лет", та опис життя в Петербурзі. Варшава випала з поля зору поета. Він, що нотує дрібні події свого дитячого й юнацького життя, який згадує навіть дячка-хіроманта, якого в житті бачив може півгодини, не згадує подію, яка колихнула цілим світом. Це неймовірно.

     В деннику Шевченко так само згадує Вільно, згадує костел св. Анни і момент побачення в ньому "Дуні чорноокої'", і ніколи йому не сниться, як гуділа від гарматних вибухів Варшава, як, може у нього на очах, пав під вистрілами підхорунжих генерал Стасьо Потоцьки...

     А там горять будинки, а там одстрілюються, крокують бруківкою російські війська, всемогутній великий князь тікає у самих підштанниках, врятований камердинером, а там нова влада, прокламації, мітинги, залиті народом майдани й вулиці. Хіба це можна замовчати, забути, ніде, ніяк і ніколи не згадати?

     І, нарешті, в листуванні - теж. Дружить із поляками, вигнанцями, з людьми, що терплять за ту саму справу, за яку боролися їх брати 25 років тому на вулицях Варшави, на Гроховському полі, під Остроленкою. Згадує й тут Вільно ("Вильно также дорого по воспоминаниям моєму сердцу, как и твоєму") - і знову ні слова про справу, яка призвела Залєського й сотні таких самих Залєських до Сибіру, туркестанських степів, а то й шибениці.

     Могло б усе це бути? Міг би так рішуче відмежуватися на все життя, категорично забувати Шевченко найбільшу подію, яку подало йому на видовню життя?

     Можливо, вистачило б одного цього, аби сказати, що Шевченко польської революції не бачив і в Варшаві не був. Але все ж розглянемо питання ретельніше.

     Насамперед погляньмо, хто, де й як говорить про те, що Шевченко був у Варшаві? Звідки взяла початок ця легенда?

     Початки її давні. Ще княжна Рєпніна в листі до Ш. Ейнара пише, що Шевченко ніби втік спочатку до Вільна, десь коло часів вибуху польської революції, а потім до Варшави. Але цей приватний лист з'явився в друку більше як через півсотні літ після смерті поета. Погляньмо на те, що з'явилося зараз же по його кончині.

     Першим, хто пустив друковану вістку про перебування Шевченка у Варшаві, був "Сава Ч.", тобто М. Чалий, у травневій книжці "Основи" за 1862 р. у статті "Новые материалы для биографии Шевченка". Тут, йдучи за словами Сошенка, оповідає Чалий так:
     "Кочующая жизнь барина по ярмаркам разных западных городов и местечек чуть не в качестве ремонтера окончилась, вероятно, с производством в высший чин - и Тарас был отдан в науку к комнатному живописцу в Варшаве. Хозяин, заметав в своем ученике необыкновенные способности к живописи..., был настолько добросовестен, что по истечении года, пришедши к барину за условленной платой, прямо высказал ему, как он понимает крепостного юношу". Після цього, каже Чалий, пан віддав Шевченка вчитися до Лампі.

     Версію першого кохання Шевченка переносить Чалий теж до Варшави й нарешті завершує: "Помещик его вышел в отставку и переехал на жительство в Петербург. Вместе с другими дворовыми людьми Тарас отправлен в столицу по этапу, вслед за барином (за верность зтого факта может поручиться г. 3-ла, близкий приятель Шевченка). Такой способ переселення людей, не сделавших никакого преступления, внушен помещику излишнею предосторожностью, чтобы они дорогою не разбежались".
     Стільки дає Чалий, за Сошенком.

     Наступна вістка Мартоса.(1) Як знаю, з приводу наведених заміток Чалого виступив Мартос: "Я хочу поговорити про надруковану в травневій книжці ("Основи". Г.Х.) того року статтю д. Сави Ч., в якій я помітив декілька огріхів". Одним з таких огріхів є твердження Ч., ніби Тараса відряджено з Варшави етапом: "Неправдиво, що Тараса відрядили до Петербургу етапом: він вирушив враз з іншими слугами, з обозом панським"(2) .
     ____________________
     1.   Вестник Юго-Западной и Западной России,  1863  г. Згодом було передруковано  в перекладі  на українську  мову в  "Серії  мемуарів  про Шевченка". Цитуватиму за "Серією".
     2. "Серія мемуарів", сторї 20.
     Слідуючу вістку знаходимо у споминах Костомарова. Історик так говорить про Шевченка: "Он ни перед кем не стыдился своего происхождения, но не любил много говорить о нем, и многое, что он высказывал, излагалось всегда с недомолвками. Так, напр., он расскаывал, как он был в Варшаве в эпоху восстания в 1830 г. и как революционное правительство выпроводило его с другими русскими, давши ему денег тогдашними революционными ассигнациями. Но по какому поводу он попал в Варшаву - зтого он не сообщал" (3).
     ______________________
     3. "Кобзар" Празького видання, 1876, стор. 411.
    
     Ще одну вістку дає С-о (тобто "Сірко", тобто Вовк). Звучить се так:
     "Бувши в свого пана Енгельгардта за покойового козачка, Шевченко їздив з ним скрізь, бував і в Вільні, і в Варшаві. От у цьому то послідньому місці довелось Тарасові бути саме в хвилину повстання 1830 року. Переляканий хлопець заліз на горище і відтіля, з слухового вікна, дивився на вулицю, на бійку між ляхами й москалями. Як нам розказував один з близьких приятелів Шевченка, тут йому довелось перший раз задуматись про політичне життя тих двох народів (4), котрі обидва були ворогами його народові і про котрих він не знав тоді, кому з їх треба симпатизувати. Знаючи за що билися ляхи, Шевченко нагадав і свою Україну... Отак у його почалась робота в думці про ці речі"(5).
     __________________________
     4. Упорядник "Громади" М. Драгоманів додає тут примітку, що краще було би сказати: не "двох народів", а "двох держав".
     5. Т.Г. Шевченко і його думки про громадське життя. "Громада". Женева.1879, N4, стор. 43.
    
     Слідуюча звістка — це Білозерського зі слів В.М.Забіли: "Шевченко в сорокових роках розказував українському поетові 30-40-х рр. Віктору Михайловичу Забілі (який жив на хуторі під Борзною, помер у 1869 р.), що коли його, як кріпака двірського, вели зимою етапом з Варшави до Петербургу, то в нього розірвався один чобіт так, що відпадали підошви, і Шевченко, щоб не одморозити ноги, мусив міняти чоботи, передягаючи на деякий нас цілий чобіт на замерзлу ногу. Ці зупинки обридли етапним солдатам, і один з них ударив Шевченка по шиї. Це могло бути 1835 року, коли Шевченко був у Варшаві і його вислано з розпорядження польсько-революційного уряду".

     І, нарешті, остання джерелова звістка - це у О. Кониського, що подає її зі слів К. Болсуновського. Кониський ставиться критично не до факту перебування Шевченка у Варшаві, а до способу відправки його до Петербургу.

     "Ще певніше буде брати звістку, переказану мені д. К. Болсуновським, що варшавський комісар Енгельгардтів в лютому р. 1831 вирядив з Варшави до Петербургу разом усю Енгельгардтову челядь, значить, і Шевченка. Тоді вже не можна було достати коней стільки, скільки треба було, через що на один віз сідали по кілька чоловік. Дорога була вельми грязька, звісно, напровесні, коли вже розтавало, через що слуги мусили часом чергуватися і йти пішки біля возів. З такої причини не в одного Шевченка порвалися чоботи і всім, хто їхав укупі з ним, доводилося в дорозі бідувати".

     От і весь джереловий матеріал. Цікавим тут є обростання стриженя легенди подробицями: спочатку тільки вістка про факт перебування в Варшаві; далі - пригадання революційних подій, бачених "із горища", й Тарасові ремінісценції з того приводу; далі - висилка етапом чи з панським обозом, ще далі - запотилишник, деталь із подраним чоботом і, нарешті, той чобіт у масовому порядку. Закономірність обростання основного стовпа легенди грибками деталів - повна.

     Погляньмо тепер на весь цей матеріал критично. Почнемо з свідчень княжни Рєпніної.

     Насамперед Рєпніна, як і сама вона каже у тому листі до Ейнара, не пише біографічних даних зі слів самого Шевченка.
     Зрештою, це й видно, бо Шевченко не міг би сказати, що він "втік до Вільна". Скоріше би він втік із Вільна, коли б те було можливе... Не міг би сказати й того, що ця втеча до Вільна відбулася "коло часів вибуху польської революції", бо Шевченко виїхав із Кирилівки до Вільна в першій третині 1828 р., тобто за два з половиною роки до революції.

     Та й інші біографічні дані про Шевченка, які вичитуємо в листі Рєпніної, показують, що наводить їх княжна не з уст самого поета. Могла ж вона сказати, що "Шевченко родился в селе Чигирин"...

     Висновок: біографію Шевченка княжна, коли й чула з уст самого Шевченка, то не про перші роки поетового життя.

     Слідуюча вістка Чалого. Насамперед він подає не власні відомості, а "Воспоминания покойного И.М. Сошенка об Шевченке". Вже одно це подвоює ризик прийняття на віру поданих фактів, бо частину міг наплутати Сошенко, а частину сам Чалий.

     Правда, Сошенко, як визнає сам Чалий, знав Тараса в кращі часи його життя, коли той ще добре пам'ятав своє дитинство. Все це так. Але сам же Чалий зауважує, що в Сошенка і свого горя вистачало, тому багато чого забув із Шевченкових розповідей.

     І дійсно, Сошенко дуже багато попідзабував. Навіть факт своєї першої зустрічі з Шевченком оповідає Сошенко цілком не так. як о тім говорить сам Шевченко і в автобіографії, і в повісті "Художник", а також О. Лебединцев (земляк Шевченків). При такій забудькуватості важко вірити й фактові перебування Шевченка у Варшаві, тим більше, що його обставлено от яким історичним антуражем. У Чалого є книжка: "И.М. Сошенко. Биографический очерк. Киев, 1888. Воспоминание о Т. Шевченке и его отношениях к И. Сошенку". В тій книжці Чалий оповідає словами Сошенка, як у 1835 чи 1836 р. Сошенко попрохав швагра Ширяєвого привести Шевченка, і той явився до Сошенка "замизьканий, у демикотоновому халаті, розхристаний і без шапки"... Сам же Шевченко в автобіографії каже, що "в ясні ночі бігав у Літній Сад малювати із статуй, і в один з таких сеансів познайомився з Сошенком". Більше детально йдеться про це у Лебединцева ("Киевская старина", 1882, ІХ, стор. 564} і ще і більшими подробицями в повісті "Художник".

     Вже перша фраза Чалого абсолютно невірна: "...кочуюшая жизнь барина по ярмаркам разніх гродов и местечек чуть не в качестве ремонтера..."

     "Кочующая жизнь" навіяна була, мабуть, фразою в автобіографії Шевченка: "пан мій був людина діяльна, і він їздив то до Києва, то до Вільна, то до Петербургу"...

     Тут, здається помиляється й сам Шевченко, бо жив Енгельгардт у Вільні, отже їздити "до Вільна" не міг, в Петербурзі ж навряд чи був Шевченко перед 1831 роком, бо інакше напевно би про це десь згадав - що от, мовляв, потрапив до столиці, отже єдино міг поїхати до Києва (Енгельгардт їздив у маєтковій справі - розділу батьківщини). 1 взагалі, скоріше можна посудити Енгельгардта за посидючість, ніж за непосидючість, бо він 10 літ пробув у Вільні на одній і тій самій посаді.

     Але хоч би звістка Шевченка була й правдива, то від неї ще далеко до "кочующей жизни", а тим більше до "ремонтерства". Павло Енгельгардт був ад'ютантом Віленського генерал-губернатора Римського-Корсакова; маєтково, по батькові, одержав у 1828 році у спадщину більше трьох мільйонів у самих капіталах. Був супругом баронеси Софії Григорівни, рожд. Енгельгардт - отже, навряд чи така особа могла вести "кочующую жизнь по городам и местечкам" та ще й "в качестве ремонтера".

     Зрештою П.В.Енгельгардт, хоч і значився при уланському лейб-гвардії полку й діставав чини по полку, але зв'язку з полком абсолютно ніякого не мав: полк стояв у Стрільні, коло Петербургу, а П.В.Енгельгардт служив у Вільні. Отже, навіть не було для кого блискучому ад'ютанту бути ремонтером.

     Щодо Варшави, хід думок, мабуть, такий: ремонтера Енгельгардта повисили чином (ремонтер - се не чин, і ремонтерами могли бути офіцери різних чинів); у зв'язку з тим він кинув "кочующую жизнь", осівся на стало у Варшаві й віддав свого козачка в науку до "комнатного живописца".

     Тут нічого певного: де служив "ремонтером" Егнельгардт; чи він, коли повисати його чином, залишився в тому ж полку, чи перейшов до іншого; яким побитом опинився у Варшаві - чи внаслідок свого "повышения", чи якось інакше — нічого тут не бачимо, і факта перебування у Варшаві це не підтверджує.

     У "комнатного живописца" вчився, каже Чалий, рік, а потім - ще у Лампі. В іншім місці я вже вказував, що коли б навіть і був Енгельгардт у Варшаві, то міг попасти до неї не раніше січня 1830 року, а виїхав не пізніше падолиста. Отже, якби по приїзді не мав нічого іншого робити, як тільки піклуватися долею свого козачка, то й тоді не вистачило б хронології, аби повчитися у "комнатного живописца" цілий рік, а потім ще й у Лампі. Цього художника просто не було тоді у Варшаві - в кінці 1829 року він виїхав до Петербургу.

     Версія, що період першого кохання Шевченка припадає на Варшаву, нищиться самим Шевченком, який 5 вересня 1857 р. записує у своєму щоденнику: "Во сне видел церковь святыя Анны в Вильне и в зтой церкве молящуюся милую Дуню, чернобровую Гусиковскую"(6).
     _____________________
     6. Не в церкві було діло, а в костьолі: костел св. Анни - один із найпишніших у Вільні.
    
     Далі у Чалого: "Помещик, по случаю подготовлявшегося тогда поляками восстания, вышел в отставку и переехал в Петербург"... (7) Це теж неправильно, бо П.В. Енгельгардт спочатку переїхав до Петербургу - у 1830 році чи на початку 31 -го, а потім вийшов в отставку - у 1832 році

     "Вместе с прочими дворовыми Тарас был отправлен в Северную Пальмиру по зтапу..."(8) Зтап - це чиста фантазія, бо Варшава була в польських руках, а польський уряд російських етапів не уряджував. Та навіть якби Варшава була і в російських руках, то навряд чи міг би Енгельгардт одправити свою челядь етапом, бо етап - це діло казьонне, там певний маршрут, зупинки, пайки, варта. А зрештою, просто - який сенс? Шевченко був не один, а й ще було багато дворових: Енгельгардт виїздив всім домом, з речами. Важко думати, що речі пішли окремо, а люди окремо. А коли б навіть і так, то це було б незручно: етапи йдуть довго, зупиняються по тюрмах, дожидаються сусідніх етапів, переформовуються кілька разів, розходяться в різні сторони - словом, це малоймовірно.
     _________________
     7.  М.К. Чалий. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. Київ, 1882, стор. 22.
     8. Там же.
    
     Посилання на те, що було вибрано систему етапів, саме по собі не витримує критики. Хто хотів тікати, той міг це зробити кожного дня, не чекаючи переїзду до Петербургу, адже наймити Егнельгадта не були приковані ланцюгами до стін.

     Цікаво, що "за верность зтого факта (етапу) может поручиться г. 3-ла, близкий приятель Шевченка". Запам'ятаймо це.

     Тепер Мартос. Він каже, що Шевчнко їхав не етапом, а обозом панським. Але звідки їхав? Чи з Варшави, чи з Вільна?

     Мартос цього не каже. Таким чином, і третє джерело не установлює факта перебування Шевченка у Варшаві. Мартос говорить: "Не можу тут не розказати анекдота про Z., який запевняє, як сказано в "Основі", що Шевченка було послано до Петербургу етапом", - і оповідає анекдот про безпробудне пияцтво отого Z.

     Очевидно, "3-ла" Чалого і "Z." Мартоса - це одна особа. Запам'ятаймо й це.

     Найповажніше виглядає у Костомарова: "(Шевченко) рассказывал, как он был в Варшаве". Виходило би, що Шевченко сам оповідав. Здається, кінець сумнівам. Але все - сумніви залишаються. Чи один раз це Шевченко оповідав, чи завжди, коли тільки справа торкалася його біографії, Костомаров цього не каже.

     Чи самому Костомарову говорив Шевченко, чи, може, кому іншому, а цей інший уже оповідав Костомарову - цього теж не видно, а це важливо.

     Отже, можливо, що Шевченко це говорив тільки раз і то не самому Костомарову, а хоч би, скажім, тому самому "3-лі" Чалого або "Z." Мартоса. Таким чином, вийшло би, що джерелом усіх попередніх вісток про Варшаву був би "3-ла" або "Z.".

     Та, окрім того, і у словах Костомарова є дещо для сумнівів. Він каже, що уряд революційний випровадив Шевченка "вместе с другими русскими, давши ему денег тогдашними революционными ассигнациями".

     Звернемося до історії. Диктатор Хлопіцький дав розпорядження вислати з Варшави "женщин и слуг, що зосталися після панів росіян" 6-го грудня. Таким чином, Шевченко виїздив - ну 7-го, ну 8-го, бо то була війна, проволочок не робилося. А в сей час революційних грошей просто ще не було.

     Друге. Якби вони й буди, то навряд чи давав би їх уряд особам, що виїздили з Варшави. Зона, обхоплена повстанням, була в той час іще занадто вузькою, і відправлені з Варшави чужинці могли переїхати її в один день. Ще 5-го грудня цесаревич із військом був коло Пулав і до нього їздив комісар революційного ржонду Валіцький. І, нарешті, коли б уряд навіть і давав гроші, так певно і не "ему", тобто персонально хлопцеві Шевченкові, а якось організовано. На колектив, взагалі. Отже, хоч і каже Костомаров, ніби Шевченко сам говорив про Варшаву, але питання, кому - збиває всю річ.

     Слідуюча звістка - Вовка. Він теж не сам чув про Варшаву від Шевченка, а "розказував один близький приятель"... Мабуть, знов "3-ла".

     От він каже, що Шевченко з паном "їздив і до Вільна, і до Варшави" - але звідки їздив? Де сам жив, аби їздити до Вільна? А коли їздив, то чи на день-два, чи, може, надовше? У Вільні, наприклад, Енгельгардт прожив 10 літ, а у Варшаві? Скільки? Тарас прожив у Вільні два з половиною роки, а у Варшаві скільки? Приїхавши з паном до Варшави, чи випадково там затримався подивитися на революцію із паном разом, чи довший час і перед тим жив у Варшаві?

     Нічого того не бачимо в словах Вовка. Гола фраза - що Шевченко "їздив до Вільна, і до Варшави". Це не доказ.

     А стосовно переживань Шевченка, вказівка Вовка психологічно невірна. Тарасові в момент повстання без трьох місяців 17 літ. Навряд чи можливо, щоби парубок цих років пересидів повстання на горищі, роздумуючи "про політичне життя двох народів..."
     Таким чином, і відомості Вовка, взяті з чужих рук, не прибавили певності щодо перебування Шевченка у Варшаві.

     Далі - Білозерський. Цей просто каже, що В.М. Забіла казав, ніби йому сам Шевченко говорив, як він ішов до Петербургу. Таким чином, виходить, що "В.М. Забіла" Білозерського і "3-ла" Чалого і "Z." Мартоса, і "близький приятель Шевченка" у Вовка - все це одна й та сама особа. Але В.М. Забіла під час оповідання міг знаходитися під такими "градусами", що вільно запровадив би Шевченка й до Константинополя.

     Якщо Шевченко й розповідав Забілі про подорож до Петербургу, то з Вільни. А вже Забіла сам замість Вільна поставив Варшаву - і з його легкої руки це пішло в обіг.

     Догадку Білозерського, ніби все те могло мати місце в 1835 році, давайте будемо розглядати як друкарську помилку, бо неможливо припустити, аби такий лапсус можна було зробити свідомо.

     І, нарешті, Кониський. Він озброюється проти Забіли, ніби Шевченка вели етапом. "Я не можу прийняти отих звісток, яко не певних. Ледве можна гадати, що вся дворова челядь у Енгельгардта була така, що він стерігся, аби вона з дороги не повтікала. Певніше думати, що між неї були й такі кріпаки духом, що й самі не втікли б і других не пустили. Ледве знов, щоб Енгельгард допустив для себе самого такий сором, щоб виряжав своїх слуг етапом та ще й в порваних чоботах. Нарешті, пересилка людей етапом коштувала б більш, ніж вирядити їх фірами. А до того - пересилка етапом вимагала згоди на те урядової. Який би там не був уряд, хоч би як він не сприяв панам, ледве чи згодився б він мордувати неповинних людей 2-3 місяці етапом і етапними тюрмами.

     Тим то ближча до правди Мартосова звістка, що Тарас з Варшави поїхав до Петербургу укупі з іншими слугами Енгельгардта, з панським обозом, як се звичайно робилося. Хіба, може, було так, що Енгельгардт, виїздячи з Варшави, покинув там Шевченка, щоб не переривати йому науки у Лампі..."

     Стосовно етапу ми вже говорили, що це невірна думка. Уряд дійсно не згодився б взяти поміщицьких кріпаків до етапу навіть з етичних мотивів. Так само не можна припустити, щоб Енгельгардт виявив би таку "отеческую заботливость", що залишив би Тараса вчитись далі у першорядного майстра світової слави (аби потім у Петербурзі віддати того ж Шевченка до іконописця Ширяєва).

     Звістка Болсуновського, що Шевченка одправили з Варшави у лютому 1831 року, теж неправдива. В лютому полякам було вже не до того, щоб когось відправляти чи не відправляти. Вже 6-го лютого російська армія концентрично сунулася до Варшави, вже 13-го - йде битва під Гроховим. "Почуття поразки опанувало умислами членів уряда й навіть генералів дивізійних, що зібралися на нараду в Палацу Уяздовськім, скликану Адамом Чарториським". Отже, в лютому з Варшави виїздити було ніяк".

     Отже, що зосталося з усіх тих вісток про побут Шевченка у Варшаві?

     Нічого. Сам Шевченко о тім ніде не говорить. Ні один з авторів не каже твердо, що сам чув, як Шевченко говорив о своїм перебуванні в Варшаві. І єдиним джерелом розповсюдження отої версії явився Віктор Забіла - а це джерело, будь-що, непевне.
     Таким чином, за перебування Шевченка у Варшаві не говорить ніщо. Тепер погляньмо, що говорить проти.

     Очевидно, що Шевченко міг бути у Варшаві тільки, якщо в ній був Енгельгардт. І то не сам, маючи при собі тільки козачка Шевченка, а з усією родиною, з усім домом. Таким чином, питання, чи був Шевченко у Варшаві, трансформується з питання - чи був там Енгельгардг? От ми й поглянемо, чи міг він там бути.

     Родився П.В. Енгельгардт у 1797 році. В році 1805 "Государь император высочайше повелеть соизволил действительного тайного советника Знгельгардта сына Павла определить ко двору его императорского величества пажем с отпуском в дом родителя до окончания наук".

     В цей час Павлові було вісім років. До вступу в корпус він жив або при батькові, або в якому пансіоні. Можливо, що не дуже й довго, бо в пажеський корпус тих років приймано й дітей.

     Закінчив П.В. корпус у 1818 році і 23 березня був зарахований прапорщиком у Казанський драгунський полк.

     Служити в провінціальному полку синові одного з найбагатших вельмож держави не було рації, і 6 марта 1819 р. височайшим наказом П.В. переводиться до лейб-гвардії Уланського полку "с переименованием в корнеты".

     Служить в полку два роки і 23 листопада 1821 р., не перестаючи рахуватися в полку, призначється ад'ютантом до віденського генерал-губернатора Римського-Корсакова. Так П.В. потрапляє до Вільна.

     Може, кого здивує, що П.В. їде на службу до Вільно, а рахується в полку, але тоді це було можливо. Сини заможних батьків ніколи не служили в полках, а влаштовувалися ад'ютантами до високих начальників. З 16-ти ротмістрів отого Уланського полку тільки восьмеро служили у фронті, а з 28-ми штаб-ротмістрів тільки семеро були "в комплекті", тобто при полку, решта всі були "сверхкомплектные" - служили, як і Енгельгардт, ад'ютантами при високих особах.

     14 червня 1822 року (9) П.В. "производится" в поручики "с оставлением в прежней должности", тобто ад'ютантом при віденському генерал-губернаторові.
     ______________
     9. Є друга дата — 12 червня 1824 р., але перша певніша.
    
     8 листопада 1826 року П.В. вже штаб-ротмістр "с оставлением в прежней должности".

     Мабуть, у 1827 р. П.В. дружиться із баронесою Софією Григорівною фон-Енгельгардт. Дату цю вивожу з того, що в 1828 р. у молодого подружжя народився первісток. Саме ця обставина викликала Тараса з далекої Кирилівки. Бо поки П.В. був нежонатим, він міг обходитися з одним денщиком. Коли ж одружився, а тим паче, коли став батьком, виникла потреба в численній обслузі: треба було вже і кухарів, і лакеїв, і служниць. І пощо те все було наймати у Вільні, коли там, на Україні, є тисячі кріпаків. П.В. написав батькові прохання, а той прислав слуг, а в їх числі одного хлопця, на козачка. Тим хлопцем і був Тарас.

     Взагалі, 1828 р. пам'ятний в житті П.В. Енгельгардта. В цьому році, 12 травня, помер його батько, і він став одним з найбагатших людей в імперії.

     Цікаво відзначити таку річ. В цьому ж, 1828 році, цар Микола розпочав війну з Турцією. На цю війну пішов і лейб-гварії Уланський полк. Здавалося б, поки тягнеться "мирное положение", то ще можна числитися в полку, а служити де-інде; коли полк покликано до чинності, то треба вже повного комплекту офіцерів. Але війна собі йшла, а П.В. продовжував служити ад'ютантом у Римського-Корсакова.

     Рік 1829-й П.В. ще у Вільні. Це засвідчує сам Шевченко, даючи дату 6 грудня того року для факту своєї хлости різками. Таким чином, потрапити до Варшави міг П.В. не раніше початку 1830 року. Але тоді повстає питання: чого він туди поїхав і в якій якості?

     Може, йому набридла служба у губернатора, він надумав перевестися до столиці ад'ютантом хоч би й до самого цесаревича. Але це не робиться одразу, для того треба великих заходів, і не їдуть усією сім'єю. Згадані біографи кажуть, ніби Енгельгардти були у Варшаві цілим домом. Міг би він перевестись зі свого Уланського полку до якого іншого, хоч би до другого Уланського (такий був у Варшаві), але ради чого проміняв би П.В. блискуче ад'ютанство на тяглову лямку звичайного офіцера? Міг взагалі кинути всяку службу й переїхати до Варшави вже цілком як приватна особа. Міг, та мало чого не міг би зробити Павло Васильович Енгельгардт, раз ми попадаємо в царину здогадів. Але здогади є здогади і нічого на них побудувати не можна.

     Конкретно ж історія дає нам у формулярі П.В. таку дату: "6-го декабря 1830 г. - ротмистер с оставлением в прежней должности".

     Підвищувався в поручики "с оставлением в прежней должности", підвищувався в штаб-ротмістри "с оставлением в прежней должности". І от тепер, 6-го грудня 1830 року, підвищується в ротмістри і теж "с оставлением в прежней должности".

     Біографи досі не говорили, коли саме П.В. переїхав до Варшави. Але з дати Шевченкової, яка вказувала, що в грудні 29-го року П.В. ще у Вільні, можна було виносити, що Енгельгардти могли переїхати не раніше, як на початку 30-го року.

     Біографи досі не говорили, коли саме П.В. міг виїхати з Варшави, але з текстів видно було, що у всякім разі перед повстанням. Повстання розпочалося  17 листопада (старого стилю). Отже, 6 грудня 1830 р. П.В. мусив бути вже в Петербурзі. Але ж іще 6 грудня П.В. знаходиться у Вільні і при наявності підвищення по службі залишений в тому ж полку "с оставлением в прежней должности" вже ніяк не може потрапити до Варшави.

     Числиться в полку, а служити у Вільні - це було можливо. Але числитися і в полку, і у Вільні, й самому невідомо, в якій ролі перебувати у Варшаві мало не цілий рік з усією сім'єю - це вже річ неможлива. Й справді, Енгельгардт у Варшаві не був. А раз не був Енгельгардт, то не був і Шевченко.

     А що ж далі? А далі все в порядку. Слідуюча дата формуляра: "по выісочайшему приказу назначен адьютантом к его королевскому величеству Главноуправляюшему путями сообщения генералу от кавалерии герцогу Александру Вюртембергскому 1831 года апреля 8-го". Корсаков скінчив свою службу як генерал-губернатор. На його місце нікого не було призначено, тимчасово заміняв його місцевий віденський генерал, поляк Матвій Храповицький (до 23 березня 1831 р.). Очевидно, Павлові не цікаво було служити у такої особи, й він виїхав з Вільна разом із Корсаковим. Можливо, що мав значення й той мотив, що 30 грудня 1830 року лейб-гвардії Уланський полк, в якому ротмістром числився П.В., виступив у похід проти поляків. Отже, полк буде у Вільні, і може ніяково було б перед товаришами залишатися на спокійній посаді, коли вони йдуть підставляти голови під ворожі кулі.

     Причин могло бути багато, але факт є фактом, що на початку року П.В. виїхав до Петербургу улаштовуватися. Чи він спочатку поїхав сам, чи одразу з дружиною й усією сім'єю - не знати. Пани поїхали швидше, а двірня з обозом, слугами й Тарасом у тому числі, вибралася пізніше й поволі.

     І, нарешті, останній, нищівний аргумент. У "Прибавлениях к № 36 Санкт-Петербургских ведомостей" (четверг, 12 лютого 1831 р.) в рубриці "Приехавшие в столичный город Санкт-Петербург 9-го февраля 1831 года" значиться: "Из Вильны генерала от инфантерии Римского-Корсакова гвардии Уланского полка ротмистр Энгельгардт".

     Всім сумнівам кінець. Енгельгардт їде з Вільна і знаходиться ще на посаді ад'ютанта при Корсакові.

     Власне, все, що оповідає Забілі Шевченко про подорож до Петербургу,  правда,  неправдивий  тільки  пункт  відправки: відбулася подорож не з Варшави, а з Вільна, і "зтап". Отже, Шевченко у Варшаві бути не міг і польської революції не бачив. Не вона зародила в ньому бунтарство.

 


< Попередня   Наступна >
Головна | >>> Про проект | >>> ТЕМА ДНЯ | >>> БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ: | >>> УКРАЇНІСТИКА за КОРДОНОМ | >>> УКРАЇНОМОВНІ ТВОРИ: | >>> КОРИСНІ РЕСУРСИ | >>> СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА | >>> З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ: | >>> ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ | >>> ИГРОМАНИ. Дискусійний клуб | ФАЙЛИ | Контакт |
Підпишіться на новини!
 
ЗНАЙОМТЕСЬ:
 
 
©Copyright 2005-2007 Бібліотечний інформаційно-освітній портал
Використання інформації з рекламних та інших матеріалів цього сайту для передруку, внесення в бази даних для подальшого комерційного використання, розміщення матеріалів в ЗМІ та мережі інтернет можливе лише за умови розміщення прямого посилання на сайт http://www.librportal.org.ua

:: up::

bigmir)net TOP 100