:: Головна :: :: Пошта :: :: Пошук :: :: Оголошення :: :: Форум ::
Меню
Головна
>>> Про проект
>>> ТЕМА ДНЯ
>>> БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ:
>>> УКРАЇНІСТИКА за КОРДОНОМ
>>> УКРАЇНОМОВНІ ТВОРИ:
>>> КОРИСНІ РЕСУРСИ
>>> СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА
>>> З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ:
>>> ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ
>>> ИГРОМАНИ. Дискусійний клуб
ФАЙЛИ
Контакт
Виртуальный секретарь "Мои научные новости"
Жизнь - это бесконечная череда мгновений
Мой дом
"Бібліофан" Дискусійний клуб
"Бібліотекарі усіх країн - об'єднуйтесь!
Who's Online
Зараз на сайті:
Гостей - 83
Популярні

Вітаємо Вас на Бібліотечному інформаційно-освітньому порталі 

Презентація сайтів бібліотек
Великоозерянська публічно-шкільна бібліотека. Дубровицький р-н. Рівненська обл.

     Сайт http://dubrlibr.rv.ua/raybibl/ozera/ має розділи: Про бібліотеку; Про край; Сьогодення; Станіслав-Ігнаци Віткевич 

Що нового у бібліотеках країни:

Якщо Ви хочете дізнатися про щоденну роботу бібліотеки - Вам сюди!

Сковорода Г.С. Метод.-бібліогр. матеріали
Рейтинг: / 52
ГіршаКраща 
Творчество библиотекарей - Літературно-мистецькі заходи

     Григорій Савич Сковорода - просвітитель, письменник і педагог: Методично-бібліографічні матеріали до 270-річчя від дня народження.

         Григорій Сковорода був новатором у галузі поетики. По суті, він вперше запровадив в українську літературу жанри байки, світської пісні, дружнього послання, особистої лірики. Йому належить переклади творів світової класики, зокрема Горація, Вергілія, Плутарха.

     Чимало зробив Сковорода в галузі мови, його твори -важливий, історично необхідний етап у подальшому розвитку літературної мови на національній основі.

     Все це підносить і в наш час інтерес до життя й творчості Г.С.Сковороди як людини, громадського діяча, філософа, письменника.

     Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 року на Полтавщині, в селі Чорнухах Лубенського полку в сім’ї малоземельного козака.

     З дитинства Сковорода виявив великий потяг до рідної природи, до життя простого нарду,  до його багатих поетичних скарбів. Полтавщина і Харківщина, де він проживав, здавна славилася кобзарями, думами, піснями. і це було важливим фактором у формуванні музичного хисту майбутнього поета. Народна творчість була першим джерелом, з якого Сковорода. черпав все життя.

     В 1738 році, 16 річним юнаком Григорій Сковорода став студентом Києво-Могилянської академії, в якій він здобув знання гуманітарних наук, філософії і літератури, оволодів грецькою, латинською, польською, староєврейською, німецькою мовами, що дало йому можливість читати в оригіналі твори античних філософів, поетів, вчених.

     Григорій Сковорода був великим любителем співу і музики, славився як виконавець пісень, автор їх текстів та мелодій. Сам грав на багатьох, музичних інструментах. Враховуючи його здібності в 1742 році Сковороду, разом з іншими музично обдарованими студентами, забрали в Петербург до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він близько трьох років був співаком. В Петербурзі Сковорода глибше пізнав російську культуру, дістав ґрунтовну як на той час музичну освіту і звання регента. Капела постійно брала участь не тільки в царських урочистостях, а також у церковних відправах.

     В 1744 році цариця Єлизавета приїздила до Києва. В складі її почту прибув і Сковорода. Але він не побажав повернутися назад по Петербурга і почав продовжувати навчання в академії в класі філософії. Навчання тривало недовго, бо в серпні 1745 року непосидючий Сковорода знову вирушив у світ. Цього разу до Угорщини в місто Токай, як півчий православної церкви російської місії. Тут він пробув п’ять років. За час служби в місії Сковорода побував в різних містах Угорщини, Австрії, Німеччини, Італії, Чехословаччини, Польщі де він поглиблював свої знання як вільний слухач університету в м.Галле, знайомився з культурою, побутом і фольклором народів Європи.

     Восени 1750 року Сковорода повернувся в Україну. Тоді ж його призначили на посаду викладача поетики в Переяславський колегіум. Тут він розробив курс лекцій, застосував нові методи викладання, що не подобалось місцевому епіскопу, якому підлягав колегіум, і Сковороду звільнено.

     Після втрати місця викладача в Переяславі Сковорода восени 175І року повертається до Києва і ще два роки навчається в академії в богословському класі. Постільки духовна кар'єра його не приваблювала, Сковорода залишає академію і влаштовується у поміщика Степана Томари на посаду домашнього вчителя в селі Ковраї на Переяславщині. В маєтку Томари Сковорода навчав і виховував сина поміщика майже шість років.

     У 1759 році Сковорода переїздить до Харкова, де у місцевому колегіумі читає поетику. Тут про нього йшла слава як про талановитого поета, відомого вченого і оратора. І знову через непорозуміння з керівництвом, влітку 1764 року Сковорода змушений був залишити колегіум. Він був непохитним у своїх поглядах, у своїй позиції до тодішніх порядків та їх прибічників світського чи духовного стану.

     В 1768 році Сковороду знову запросили викладати катехізис для дітей дворян у початкових класах того ж Харківського колегіуму. Він погодився, написав для нього власний курс лекцій, в яких торкається таких понять як щастя, світ, природа, вічність, бог, викладає свої етико-гуманістичні погляди. Та, оскільки просвітительська концепція моралі у Сковороди розходилась з офіційною, його звільнили з посади, хоч до педагогічної роботи у нього були і хист, і відповідні знання. В 1769 році Сковорода остаточно залишає колегіум і вже більше не займай жодної офіційної посади.

     З цього часу і до самої смерті Сковорода - мандрівний філософ, народний учитель-просвітитель. У сірій селянській свитині, з торбиною за плечима, з палицею і книгою в руці він пішки ходив від села до села. І так впродовж двадцяти п’яти років провів у мандрах, поширюючи своє філософське вчення серед народу. Крім Києва, Києво-Печерської лаври, багатьох міст і сіл України, Сковорода подорожував по різних містах Воронезької, Курської, Орловської областей Росії. В 1754 році відвідав Москву і Сергієву Лавру /Загорськ/. Навіть близькі до Сковороди люди не завжди знали якими шляхами він ходить. Сковороду всюди радо зустрічали прості люди, для яких він був своєю людиною, щирим порадником і другом. Він любив зупинятися там, де знаходив людей з "розумом і серцем".

     Матеріальне становище у Сковороди було дуже важким. Він не мав власної домівки, не мав сім’ї. Все його майно - торба з власними творами, кількома найпотрібнішими книгами й речами. Та й фізичні сили його вичерпувались. Він часто хворів, скаржився на старечу неміч. У листі до свого друга Я.Правицького від 5 січня 1792 року, Сковорода з сумом говорить про свій важкий стан здоров’я, про неможливість вирушати в мандри, працювати.

     Переборюючи втому і хвороби, навесні 1794 року Сковорода оселяється у селі Іванівці /нині с.Сковородинівка/, що недалеко від Харкова, у приятеля А.І.Ковалевського. Тут він 9 листопада 1794 року і скінчив свій життєвий шлях.

     Подібно до того, як це пізніше зробив Т.Шевченко, Сковорода заповів поховати його не на кладовищі, а серед вільної природи, на відкритому місці. На могилі він заповів зробити напис: "Світ ловив мене, але не спіймав". В цих словах узагальнено все життя філософа і основну суть його подвигу. Який "світ" ловив Сковороду і не спіймав? Сковорода у своїх творах пояснював, що він ухилявся не від світу, як такого, а тільки від "поганого його серця".

     Світ, який ловив, але не впіймав Сковороду, це був світ гнобителів народу, світ несправедливості, пітьми.

     За своїм обдаруванням і здібностями Сковорода міг би зробити блискучу кар'єру, але вона його зовсім не приваблювала. Сковороду не раз намагалися схилити до чернецтва, обіцяли йому високий духовний сан і щасливе життя. Але спроби спіймати Сковороду в свої тенета, ізолювати його від народу не увінчались успіхом. Він високоосвічена людина, залишився а народом, до якого належав від народження, відмовившись від привілеїв, пропонованих йому вищим світом. Навіть у побуті Сковорода залишався бідняком, одягався як простий селянин. Його особисту бідність, своєрідну хвалу бідності в його творах дехто тлумачить як проповідь аскетизму. Але це зовсім неправильно. Сковорода проти аскетизму, його принцип - "Нічого надміру". Сковорода часто повторяв: "Живу не для того, щоб їсти і одягатись, їм і одягаюсь, щоб жити". Отже це не проповідь аскетизму, а своєрідне розуміння бідності. Бідність, за Сковородою, - це не бідування, не голодування, це свобода від влади речей, багатства. У нього викликають огиду й осуд панська й поміщицька ненажерливість, їх знущання над простим людом. І цього огидного світу Сковорода не тільки не бажав прийняти, але і шукав засобів боротьби з ним. Вся його творчість була своєрідною протидією проти тодішнього суспільного ладу.

     Сковорода виступав не тільки проти панів, поміщиків, глитаїв та здирників. Не менш негативним є його ставлення до царизму. "Я не поважаю, - писав він, - не тільки тих царів, яким був Ірод, але навіть і хороших царів". Він вважав царизм опорою, на яку опирається світ зла. І цей світ зла його не спіймав. Сковорода залишився вірним своїм принципам і переконанням. Він жив так, як учив, і учив так, як жив, залишаючись незламним борцем за свою справедливість.

     Сковорода увійшов в історію української культури передусім як видатний мислитель-філософ. Все його життя й діяльність були спрямовані на поліпшення життя народу, удосконалення існуючого суспільного ладу.

     Сковорода постійно жив серед простих людей, знав їх думи й прагнення, співчував бідним і знедоленим, сам розділяв їхню гірку долю. Тому не випадково він поставив перед собою філософську проблему - пояснити смисл життя людини, знайти для неї шлях до щастя і дати відповідь яким повинно бути нове суспільство.

     Основним принципом свого філософського вчення Сковорода проголосив систему самопізнання, самовиховання людини. Це, на думку філософа, повинно було створювати передумови для перетворення людей з кріпаків у вільних, щасливих працівників, отже торувати шлях до нових соціальних відносин, до щастя. А право на щастя мають усі люди. Воно належить усім як повітря, сонце, вода.

     Сковорода вчив: пізнати себе - значить пізнати свій духовний світ, виробили такі морально-етичні за-сапи як доброта, правдивість, чесність, справедливість. Пізнати себе - значить знайти в собі природну схильність до тієї чи іншої праці, яка потрібна і корисна не тільки для окремої людини, а й суспільства. Праця, вважав Сковорода, - це смисл життя кожної людини.

     Отже, тільки пізнавши себе, свою внутрішню натуру, людина може знати свої можливості, мати впевненість у своїх здібностях, визначити своє місце в суспільстві і принести Йому найбільшу користь.

     Сковорода наївно вірив у те, що шляхом самопізнання можна досягти загального щастя для всіх, перетворити хижацький світ у рай на землі. Це звичайно, було утопією. Такі утопії були характерні для всіх просвітителів. Поставивши питання про щастя для всіх, для всього народу, Сковорода вирішував тільки внутрішню, морально-психологічну проблему, не помічаючи її безпосередньої залежності від зовнішніх, соціально-політичних факторів.

     Філософ був сином своєї епохи, суперечливість розвитку якої своєрідно позначилися на його творчості і поглядах. З одного боку Сковорода вчив про вічність і первісність матерії, з другого - писав про співіснування двох світів; духовного і матеріального.

     З одного боку Сковороді близькою була матеріалістична старогрецька філософія Епікура, а з другого боку - він цікавився ідеалістичною філософією Сократа і Платона. Сковорода не був атеїстом, але він бачив бога не у традиційному образі, а у вигляді світового розуму, вищої закономірності, яка властива всій природі.

     Роки мандрівного життя були періодом розквіту філософської діяльності Сковороди, 3 під його пера один за одним виходили діалоги, трактати, байки, притчі тощо. Сковорода розробляє свою концепцію "двох натур" і "трьох світів" як філософську основу свого вчення про людину про смисл її буття та справжнє щастя. Одна натура -"видима" /предмети і явища матеріального світу/, друга натура - "невидима" /бог, дух, розум, істина/. Перший світ - це "макрокосм" /всесвіт/, другий світ - це "мікрокосм" /людина/ і третій світ - світ символів - біблія, тобто символічне трактування її текстів.

     Обґрунтовуючи матеріальність великого світу Сковорода все-таки вважав рушійною силою невидиму натуру /бога/, а матерію розглядав лише як "тінь божу", як інертну, пасивну масу, що не має власного джерела руху. Через це у розв'язанні основного питання філософії він стояв на позиціях об'єктивного ідеалізму.

     Однак у теорії "трьох світів" основну увагу Сковорода зосереджує не на поясненні "макрокосму", всесвіту, а на вченні про "мікрокосм", про людину, її сутність та шляхи досягнення щастя. Ось чому проблема людської особистості стає головною проблемою філософських поглядів мислителя. В цьому питанні Сковорода продовжує і розвиває ідеї своїх попередників, зокрема професорів Києво-Могилянської академії Ф.Прокоповича та І.Кониського, які не відокремлювали людину від світу, а розглядали їх як одне ціле: людина - частина природи. У філософській концепції Сковороди людина - це не просто частка природи, а особливий малий світ - мікрокосм. Разом з тим філософ проводить думку про єдність мікро і макросвіту.

     Сковорода уже в перших своїх філософських творах "Наркісс" і "Книга Асхань..." розробляє тему пізнання людиною світу та самопізнання. Протягом 70-80-х років філософ створив такі діалоги-роздуми про щастя людини та її ставлення до релігії, до праці, до багатства: "Діалог, или разглагол о древнем мире", "Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни", "Кольцо", "Алфавит, или Букварь мира", "Брань архистратига Михаила со сатаною о сем: легко быть благим", "Благодарный Еродій", "Убогій жайворонок", "Потоп зміин", "Икона Алківіатдская", "Жена .Лотова" та багато інших.

     Поезія Сковороди - одна з визначних сторінок в історії української літератури. Поет виховувався на кращих літературних традиціях своїх попередників Київської академії, її теоретиків і практиків вітчизняного віршування. Сковорода високо цінив кращі зразки античної поезії. Про глибоку обізнаність поета з римською літературою свідчать його численні вірші, написані латинською мовою, а також переклади з Горація і Вергілія.

     Літературна творчість Сковороди багато в чому була новаторською, що  виявилось як у змісті прогресивних просвітительських ідей, так і в поетичній культурі художнього слова.

     Активну поетичну творчість Сковорода розпочав 1753 року після повернення з-за кордону в Переяслав. Кількісно поетична спадщина поета невелика: збірка "Сад Божественних песней",  що містить тридцять оригінальних поетичних творів та близько двох десятків поезій і поетичних перекладів, які не ввійшли до збірки. Частина яких написана латинською мовою.

     Значний інтерес становить громадсько-політична й інтимна лірика поєта-філософа. Вірші цієї тематики відображають різні роздуми і настрої поета, незадоволення житейською суєтою. Є в поета зразки високої громадянсько-патріотичної лірики: /"Про свободу"/, де поет передає свої роздуми над долею покріпаченого народу, пов’язує волю з боротьбою за національне і соціальне визволення.

     Сковорода писав і сатиричні твори, в яких викривав і заперечував феодально-кріпосницький лад як антилюдяний і аморальний. Славу   поета-сатирика утвердила за ним пісня "Всякому городу нрав і права", яка була підхоплена народом, вона постійно поповнювалась і перероблялась. Її  популяризації сприяло й те, що у переробці Котляревського вона увійшла до "Наталки-Полтавки". Характерним в цьому відношенні твором був "Сон", в якому Сковорода переносить читача то в царський палац, то в хороми вельмож, то до знедоленого простого люду. Форма "Сну" була зручна для критики пануючого ладу. Її з успіхом використав також Т.Г.Шевченко.

     Сковорода відіграв значну роль в розвитку жанру байки в українській літературі. Його байки підготували появу П.Гулака-Артемовського, Є.Гребінки, Л.Боровиковського та інших письменників нової української літератури.

     Першу байку Сковорода написав віршем у 1760 році під назвою "Басня Єзопова". В 1774 році закінчив збірку байок "Басни Харьковскіє", до якої увійшло 30 байок. Деяка частина байок має автобіографічний характер /"Пчела и Шершень", "Алмаз и Смарагд", "Оселка и нож"/. Байки Сковороди передусім філософські й суспільно-політичні. Їх джерело - сучасна йому діяльність кріпацько-панської України ХУІІІ ст.

     Сила і оригінальність байок полягають у сатиричному їх спрямуванні, в умілому застосуванні алегорій, в порушенні   злободенних питань і в класовій позиції самого автора.

     Сковорода звертався і до поширеної різновидності байки - притчі. У 1787 році він написав два цікаві художньо-філософські твори:: "Благодарный Еродій" /про виховання молоді/ і "Убогій жайворонок" /про бідних і багатих/.

     Байки Сковороди написані прозою. Він не захоплювався віршованою формою байки, а відновив у ній суворий античний, езопівський стиль.

     Сковорода писав староукраїнською літературною мовою останнього періоду її функціонування і тому вона включає в себе елементи старослов’янської, російської та живої української мови. Помітне також вживання великої кількості церковнослов'янської лексики. Але автор зазнавав певної еволюції і в лексиці, і в фонетиці. В його творах 60-х років помітна орієнтація на живу мову. Тут зустрічаються і українізми, і русизми, які надають своєрідного колориту його стилеві. Недарма кращими піснями Сковороди є ті, в яких він ближчий до народних пісень.

     Так своєю творчістю Сковорода готував грунт, на якому згодом сформувалася нова українська літературна мова.

     Виключно цікава постать Сковороди як педагога, практика і теоретика виховання молоді. Він багато років присвятив педагогічній діяльності в Харківському колегіумі і Переяславській семінарії. Педагогічна праця була не тільки улюбленим заняттям, а й справжньою професією Сковороди. Правда, він не раз залишав педагогічну роботу, але завжди не з власної волі. Педагогічний інтерес базувався на його вченні про самопізнання, про перевиховання всього суспільства.

     Сковорода був переконаний в тому, що природа кожної людини від народження добра, в ній закладені великі творчі сили і можливості. Завдання педагога - їх розпізнати і плекати. Але не ламати природу учня, не силувати її, а тільки сприяти розвиткові закладених у ній від природи задатків.

     У вихованні Сковорода підкреслював роль батьків, як природних учителів. Метою виховання він вважав насамперед - прищепити такі почуття, як любов, дружба, вдячність. В педагогічній діяльності треба дбати не тільки про виховання доброго серця дитини, а сприяти фізичному здоров’ю вихованців. Вперше в Україні Сковорода ставив питання про виховання вільної, гармонійно-розвиненої людини.

     Педагогічна спадщина Сковороди міцно ввійшла в наукову скарбницю нашої педагогіки. Заслуги Сковороди як Філософа, письменника і педагога в тому, що він порушував важливі соціальні проблеми, прокладав шлях прогресивним ідейним течіям свого часу.

     Незважаючи на суперечність поглядів Сковороди, його прогресивні ідеї, демократизм, гуманізм, а також його безмежна любов до людини, віра в могутність людського розуму, здобули йому загальне визнання і всенародну шану.

     Український народ глибоко шанує і береже пам’ять пре видатного мислителя. Шанувальники його таланту щорічно у Переяславі збираються на "Сковородинські читання". У райцентрі Чорнухи, де народився Сковорода, діє літературно-меморіальний музей, місцевій школі присвоєно ім’я Г.С.Сковороди. У Києві на Контрактовій-площі встановлено пам’ятник. Погруддя прикрашає також одну із станцій київського метро. Його ім’ям названі Харківський педагогічний інститут, вулиці у Харкові, Полтаві, Одесі та інших містах.

     Відзначаючи 270-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди в бібліотеках потрібно оформити книжкові виставки, провести масові заходи.

     Рекомендуємо книжкову виставку "Г.С.Сковорода - український філософ і письменник /1722-1794/".

     Цитата до виставки:
     "Живу не для того, щоб їсти і одягатись, їм і одягаюсь щоб жити."
     Г.С.Сковорода

     Розділи виставки:
     1. Твори Г.С.Сковороди.
     2. Література про життя і діяльність Г.С.Сковороди.

     Для проведення масових заходів, особливо літературних вечорів, потрібно залучати вчителів місцевої школи.

     Пропонуємо примірний план літературного вечора

     "ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА: ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ":
     1. Вступне слово ведучого.
     2. Доповідь: "У пошуках людського щастя" /Життєвий і творчий шлях Г.Сковороди/.
     3. Бібліографічний огляд творів письменника та літератури про його життя і діяльність.
     Нижче подаємо список літератури, яку потрібно використати для книжкової виставки і ознайомлення з нею широкого кола читачів.
    
     ТВОРИ ПИСЬМЕННИКА :
     СКОВОРОДА Г. Повне зібрання творів: У 2 т. /Вступ. ст. В.Шинкарука та І.Іваньо.-К.: Наук. думка, 1973.-Т. І-2.
     СКОВОРОДА Г.С. Вибрані твори: У 2 т. /Вступ. ст. Б.А.Деркача.-К.: Дніпро, 1972.- Т. 1-2.
     СКОВОРОДА Г.С. Байки Харківські. Афоризми /Упоряд. і авт. передм. Н.О.Батюк.-Х.: Прапор, 1962.-131 с: іл..
     СКОВОРОДА Г.С. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи /Упоряд., приміт. та вступ. ст. І.Іваньо.-К.: Наук. думка,  1983.-542 с.
     СКОВОРОДА Г.С. Літературні твори /Вступ. ст. Б.А.Деркача.-К.: Наук. думка, І972.-436 с.: іл.
     СКОВОРОДА Г.С. Поезії /Вступ. ст. І.І.Пільгук.- К.: Рад. письменник, І97І.--239 с.: портр.
     СКОВОРОДА Г.С. Сад божественних песней: Вірші, байки, діалоги, притчі /Упоряд. та авт. передм. Б.А.Деркач.-К.: Дніпро, 1988. -318  с.: іл.-/Б-ка укр. класики "Дніпро"/
     СКОВОРОДА Г.С. Сад пісень: Вибрані твори: Для ст. шк. віку /Передм., упоряд. та приміт. В.Яременка.-К.: Веселка, І983.-190 с.: іл.
    
     ЛІТЕРАТУРА ПРО ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ :
     ГРИЦАЙ М.С. Григорій Сковорода // Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література .- К.: 1978.-С.376-397.
     ІСТОРІЯ української літератури: У 2 т. /Редкол.: І.О.Дзеверін та ін.- К.: Наук. думка, 1987-1988.-Т. І-2.
     ПРО Г.С.СКОВОРОДУ див. іменні покажчики до томів.
     Сковорода Григорій Савич /З.ХП.І722-9.ХІ.І794/ // Український радянський енциклопедичний словник: У 3 т.-Т.1-С. 87.-Т.3.-С. 229.
     БАРАБАШ Ю.Я. "Знаю человека...": Григорій Сковорода. Поезия. Философия. Жизнь.-М.: Худож. лит. 1989.-332 с.
     ДУДКО Д. У народних переказах: /Про Г.С.Сковороду/ //Вітчизна.-1987.-№8.-С. 192-195.
     ІВАНЬО І.В. Філософія і стиль мислителя Г.Сковороди.-К.: Наук. думка, І983.-270 с.
     МАШАНИЧ О.В. Григорій Сковорода і усна народна творчість.-К.: Наук. думка, 1976.-151 с.
     ПІЛЬГУК І. Григорій Сковорода /Худож. життєпис/.-К.: Дніпро,1971.-262 с.
     ПОЛІЩУК Ф.М. Григорій Сковорода. Життя і творчість.-К.: Дніпро, 1978.-263 с.
     ПОПОВ П.М. Григорій Сковорода: Літературний портрет.-К.: Дніпро, 1969.-173 с.
     РИЛЬСЬКИЙ М.Т. Слово про рідну матір // Зібр. творів: У 20 т.-К., 1983.-Т.3.-С. 19-21.
     ТИЧИНА П. Сковорода: Симфонія //Зібр. творів: У 12 т. /Упоряд. та приміт. С.В.Тельнюка.-К., 1985.-Т.4.-С. 591.
     ШАБЛІОВСЬКИЙ Є. Григорій Сковорода - мислитель і поет // Шабліовський Є. Література. Письменник.-К., І974.-С. 48-89.
     ШЕВЧУК В. Григорій Сковорода - людина, мислитель, поет // Шевчук В. Дорога в тисячу років: Роздуми, ст., есе.-К., 1990.-С. 209-219.
     ШЕВЧУК В.А. Григорій Сковорода: Роман.-К.: Рад. письменник, 1969.-317 с.
     ШЕВЧУК В.А. Предтеча: Роман /Про Г.Сковороду/.-К.: Дніпро, 1982.-471 с.
     Яворницький Д. Григорій Савич Сковорода: Коротка розповідь // Україна.-1989.-№16.-С. 16.

          Підготував Леонов В.І.
     Хмельницька ОУНБ
ім. М.Островського
     Хмельницький, 1992.

< Попередня   Наступна >
Головна | >>> Про проект | >>> ТЕМА ДНЯ | >>> БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ: | >>> УКРАЇНІСТИКА за КОРДОНОМ | >>> УКРАЇНОМОВНІ ТВОРИ: | >>> КОРИСНІ РЕСУРСИ | >>> СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА | >>> З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ: | >>> ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ | >>> ИГРОМАНИ. Дискусійний клуб | ФАЙЛИ | Контакт |
Підпишіться на новини!
 
ЗНАЙОМТЕСЬ:
 
 
©Copyright 2005-2007 Бібліотечний інформаційно-освітній портал
Використання інформації з рекламних та інших матеріалів цього сайту для передруку, внесення в бази даних для подальшого комерційного використання, розміщення матеріалів в ЗМІ та мережі інтернет можливе лише за умови розміщення прямого посилання на сайт http://www.librportal.org.ua

:: up::

bigmir)net TOP 100