:: Головна :: :: Пошта :: :: Пошук :: :: Оголошення :: :: Форум ::
Меню
Головна
>>> Про проект
>>> ТЕМА ДНЯ
>>> БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ:
>>> УКРАЇНІСТИКА за КОРДОНОМ
>>> УКРАЇНОМОВНІ ТВОРИ:
>>> КОРИСНІ РЕСУРСИ
>>> СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА
>>> З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ:
>>> ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ
>>> ИГРОМАНИ. Дискусійний клуб
ФАЙЛИ
Контакт
Виртуальный секретарь "Мои научные новости"
Жизнь - это бесконечная череда мгновений
Мой дом
"Бібліофан" Дискусійний клуб
"Бібліотекарі усіх країн - об'єднуйтесь!
Who's Online
Зараз на сайті:
Гостей - 99
Популярні

Вітаємо Вас на Бібліотечному інформаційно-освітньому порталі 

Презентація сайтів бібліотек
Наукова бібліотека Дніпропетровської медичної академії.

     Сайт  http://www.dsma.dp.ua/biblioteka   Про бібліотеку; Структура; Правила користування; Каталоги і картотеки; Історія; Графік видачі підручників; Викладачам; Нові надходження; Фахові періодичні видання; Електронні ресурси; Віртуальна довідка; Віртуальна виставка; Інформація; Контакти
 

Що нового у бібліотеках країни:

Якщо Ви хочете дізнатися про щоденну роботу бібліотеки - Вам сюди!

Шевченко Т.Г. Думи мої, думи мої... Літ. година
Рейтинг: / 91
ГіршаКраща 
Творчество библиотекарей - Літературно-мистецькі заходи

 Думи мої, думи мої ...: Літературна година до річниці виходу в світ першого видання „Кобзаря” Т.Г.Шевченка

   ЧИТЕЦЬ: (на фоні тихої музики):
     Думи мої, думи мої,
     Лихо мені з вами!
     Нащо стали на папері
     Сумними рядами?
     Чом вас вітер не розвіяв
     Встепу, як пилину?
     Чом вас лихо не приспало,
     Як свою дитину?..
     Бо вас лихо на світ, на сміх породило,
     Поливали сльози ... Чом не затопили?
     Думи мої, думи мої
     Квіти мої, діти!
     Виростав вас, доглядав вас –
     Де ж мені вас діти?
     В Україну ідіть, діти!
     В нашу Україну,
     Попідтинню сиротами,
     А я – тут загину.
     Там найдете щире серце
     І слово ласкаве,
     Там найдете щиру правду,
     А ще, може, й славу...
     Привітай же, моя ненько,
     Моя Україно,
     Моїх діток нерозумних,
     Як свою дитину...

     БІБЛІОТЕКАР: Цими віршами відкривалося перше видання „Кобзаря” Тараса Григоровича Шевченка, яке вийшло у світ рівно 150 років тому...
     Тернистим був життєвий шлях поета. Доля переслідувала його в житті скільки лиш могла, не шкодувала йому страждань. Та вона не зуміла перетворити золото його душі у ржу, його любов до людей в ненависть і погорду.
     Він був сином мужика, й став володарем в царстві духа.
     Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури...
    
     За  власним визнанням, Т.Шевченко почав писати вірші десь у 1837 році, коли навчався у Петербурзі в живописця Ширяєва. Йому хотілося словом вилити тугу за рідним краєм, складати думи і пісні як оті легендарні кобзарі. Першим хто звернув увагу на те, що молодий художник тайком від інших пише вірші на своїй рідній мові був Евген Гребінка. Сам Шевченко не придавав великого значення своїм віршам і соромився показувати їх друзям. Гребінка ледве умовив його дати декілька віршів для свого альманаха „Ластівка”. Проте сам альманах з’явився на світ лише наприкінці 1841 року, після того, коли вже була видана перша невеличка книжечка молодого поета.

     У друкарні Фішера на початку квітня 1840 року під назвою „Кобзар” вийшла перша збірка поезій досі невідомого молодого автора Тараса Шевченка. Книжечка містила всього вісім поезій: Думи мої, думи мої...”, „Перебендя”, „Катерина”. „Тополя”, „Нащо мені чорні брови”, „До Основ’яненка”, „Іван Підкова” та „Тарасова ніч”. Книжечку  різно зустріли і на Україні, і в Петербурзі. Передова російська преса схвально відгукнулася на неї, а реакційні критики охрестили Шевченка „мужицьким поетом”. Та початківець з гордістю прийняв це прізвисько: „Нехай я буду мужицьким поетом, аби тільки поет, мені більше нічого й не треба”, - говорив він.
     Зовсім не випадково свою першу книжку Т.Шевченко назвав „Кобзар”. Кобзарі були дуже шанованими людьми на Україні. Часто це були сліпі музики, які грали на кобзі і співали власностворених пісень, що часом виростали у думи та балади. За відсутності друкованого слова, вони були єдиними поширювачами серед народу історичних відомостей про давні події, про життя в країні. Дуже влучно сказала про них у своєму вірші боярчанка Сіма Поволоцька:
Кобзарі.
Крізь сльозами вмиту Україну,
Крізь шляхи розтоптані, курні,
Крізь річки і лісові стежини
Несли людям пісню кобзарі.
Стиглим житом визрівали думи
Про синів, про волю, про війну.
Зерна слів, занурюючи в струни,
Там зринала пісня вдалину.
Линув кобзи спів крізь покоління,
Від села в село, від уст в уста,
І співала думи Україна
Невмирущим словом кобзаря.
Ці слова печуть і до сьогодні,
І живуть оспівані в піснях
Нездоланні месники народні -
Гонта і Гаркуша, Залізняк.
Душу пісні не спиняють чати,
Як нестримну течію ріки.
Безіменні українські барди
Йдуть та йдуть крізь серце і віки.

Уже в перших віршах збірки Т.Г.Шевченко висловив своє ставлення до поезії, до покликання народного співця, показав кровний зв’язок кобзаря з думами і почуттями рідного народу. Образ Кобзаря, який не тюльки суму за гіркою долею України, а й вірить у сили борців за народне щастя, одразу ж виникає в поезії Шевченко і весь час живе у ній. (Зачитати уривок з „Перебенді”).

     У перших своїх поетичних спробах Т.Г.Шевченко використав образи, які запали йому до серця ще з дитинства з розповідей діда Йвана та мандрівних кобзарів-лірників і бандуристів. Всі ці його твори мають виразно окреслений народно-пісенний колорит і властиву народним українським пісням і думам тему розпуки і недолі. (Зачитати уривок з „Тополі” чи інший).

     На час видання другої книжки у 1844 році Т.Шевченко був уже досить популярний поет. В це видання увійшло ще декілька поезій: „Гайдамаки”, „Причинна”, Слепая”, „Тризна”, „Микита Гайдай” та „Назар Стодоля”. „Кобзаря” і воно мало назву „Чигиринський Кобзар”.

     А роком пізніше, у 1845-му, в час розквіту своїх творчих сил, поет пише славетний „Заповіт”, ніби передбачаючи, що життя його буде не довгим. Цього року Шевченко закінчив Академії мистецтв і вирушив по Україні у складі Київської археологічної комісії в якості художника.  У мандрах по Україні зміцніла і змужніла муза Шевченка. Почався новий, особливо творчо насичений період його життя. Спостерігаючи навколо насильство і сваволю поміщиків-кріпаків і „москалів”, картини народних злигоднів, сльози та страждання поневоленого люду, молодий поет спалахнув гнівом, особливо яскраво виявленим у поезіях цього періоду: „Сон”, „Кавказ”, „Єретик”, „І мертвим і живим...”, „Три літа”, „Сліпий”, „Наймичка”, „Відьма”, „Сон”. (Зачитати уривок „Кругом неправда і неволя...” чи інший). Його гнівні вірші розходяться у рукописах, передаються з вуст в уста і зрештою доходять до жандармів. Усього лише за поему „Сон” Т.Шевченка було засуджено до заслання рядовим солдатом у Оренбурзький лінійний батальйон під найсуворіший нагляд з забороною писати й малювати.

     Але волю поета не зломити. Знаходячись в казематі, а потім в Орській кріпості він продовжує віршувати, записуючи все до „захалявних” саморобних книжечок, передаючи їх з оказією друзям. Ці вірші сам поет називав „невольничьей музой”. Та коли поета було переведено до Новопетровського укріплення під ще суворіший нагляд, писати йому було все важче. Необхідність приховувати порушення заборони змусила Шевченка датувати все, що він писав у той час 1840-ми роками.

     В засланні, десь з 1856 р., Шевченко потай, уривками починає писати російською мовою повість „Художник”, в якій описує своє життя та інші. Жодна з цих повістей не була надрукована за життя письменника в вийшли друком лише у 1888 році, через 20 років по його смерті.

     Коли помер Микола І, Тарас Шевченко сподівався повернутися із заслання, але Олександр ІІ власноручно викреслив його прізвище зі списку на помилування, згадавши, що Шевченко образив у своїй поемі „Сон” його бабку. Стараннями друзів і однодумців через рік він все ж отримав визволення, але з забороною жити в столиці. На цей час опальний поет вже став легендарною особою. Його вірші набували все більшого і більшого політичного забарвлення. Один з сучасників писав: „Шевченкові викривання стали нестримними: він разить і б’є, він весь палає якимсь шале ним, нищівним вогнем». (Зачитати вірш «Я не нездужаю, нівроку…»).

     1860 року Т.Шевченко отрумує дозвіл на нове, третє видання „Кобзаря”. Але до цього видання не увійшли твори „Сон”, „Кавказ”, „Єретик”, „Заповіт” через цензурну заборону.

     В цей же час виходить видання „Кобзаря” російською мовою у перекладі російських поетів. І ім’я Тараса Григоровича Шевченка стає відомим все ширшим верствам населення. До нього прийшло визнання художника і поета. Здавалося, доля нарешті всміхнулася йому... Та вранці 10 березня, на другий день свого 47-го року народження палке, страдницьке серце Шевченка перестало битися. У розквіті творчих сил скінчилося життя цієї видатної людини.

     М.Нєкрасов відгукнувся на смерть поєта схвильованими віршами, в яких постає все життя поета:
     ...Молодость трудная.
     Полная страсти, надежд, увлечений,
     Смелые речи, борьба безрассудная,
     Вслед за тем долгие дни заточения…
     Все он изведал: тюрму петербургскую,
     Справки, доносы, жандармов любезности.
     Все – и раздольную степь Оренбургскую,
     И ее крепость…В нужде, в неизвестности
     Там, оскорбляемый каждым невеждою,
     Жил он солдатом, - с солдатами жалкими
     Мог умереть он, конечно, под палками,
     Может и жил-то он этой надеждою.
     Но, сократить не желая страдания,
     Поберегло его в годы изгнания
     Русских людей провидение игривое, -
     Кончилось время его несчастливое.
     Все, чего с юности ранней не виды вал,
     Милое сердцу, ему улыбалося.
     Тут ему бог позавидовал,
     Жизнь оборвалася.

     Доля переслідувала поета і після смерті. Ім’я Шевченка продовжувало збуджувати страх і ненависть царської влади. Навіть 100-річчя від дня його народження у 1914 році було заборонено вшановувати.

     Лише через 45 років по його смерті стараннями прогресивної інтелігенції було видано перше повне видання поетичних творів Т.Г.Шевченка під назвою „Кобзар”.

     За радянських часів твори Т.Г.Шевченка видавалися й перевидавалися безліч разів. Вони були перекладені 38 мовами народів СРСР, та мовами інших народів. Багато віршів покладено на музику відомими композиторами і стали народними піснями: „То не вітер, то не буйний”. „Плавай, плавай, лебедонько”, „Нащо мені чорні брови”, „Літа орел, літа сизий”, „Думи мої, думи мої”, „Як умру то поховайте”, „Реве та стогне Дніпр широкий” та інші.

     Творчість поета надихала і надихає багатьох поетів наступних поколінь.
     (Починає тихо звучати пісня „Думи мої...”, читець читає на фоні:
     Думи мої, думи мої,
     Лихо мені з вами!
     Нащо стали на папері
     Сумними рядами...?
     пісня набирає силу і звучить у повний голос зі слів „Чом вас вітер не розвіяв”).

     Підготувала Пхайко К.М.
     Тинда, 1987 р.

< Попередня   Наступна >
Головна | >>> Про проект | >>> ТЕМА ДНЯ | >>> БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ: | >>> УКРАЇНІСТИКА за КОРДОНОМ | >>> УКРАЇНОМОВНІ ТВОРИ: | >>> КОРИСНІ РЕСУРСИ | >>> СУЧАСНА БІБЛІОТЕКА | >>> З ТВОРЧОГО ДОРОБКУ: | >>> ЧИТАЛЬНИЙ ЗАЛ | >>> ИГРОМАНИ. Дискусійний клуб | ФАЙЛИ | Контакт |
Підпишіться на новини!
 
ЗНАЙОМТЕСЬ:

 
 
©Copyright 2005-2007 Бібліотечний інформаційно-освітній портал
Використання інформації з рекламних та інших матеріалів цього сайту для передруку, внесення в бази даних для подальшого комерційного використання, розміщення матеріалів в ЗМІ та мережі інтернет можливе лише за умови розміщення прямого посилання на сайт http://www.librportal.org.ua

:: up::

bigmir)net TOP 100